Бродиш, коли Грегіт замело, п’єш каву,коли впали сніги на плечі й нові падуть.
Слова живого не випустиш,гейби з хати під Греготом –ховайся в собі – плаї замело – не виходь
Грегіт замело – не зійти з гори.
Сиди.
І слухай, як старіє старець, як
Обмивають свої, в труну кладуть, не плаче ніхто.
Не знести з гори – плаї замело.
Ховають під лавицю.
Не випустять з хати.
Сидять при
А чия то йде?
Куди іде?
Як
Хтось ночі і дні рахує тобі, ломиться в
Хто умер?
Хто у труні?
Та хоч свічку йому, – кричить, –
Відкажуть:
А хіба він пише?
Хай підожде.
Сніги зійдуть.
Хай почекає.
Знесемо”.
