Перемога

Довго я не хотіла коритись весні,

Не хотіла її вислухати,

Тії речі лагідні, знадні,

Я боялась до серця

Ні, не клич мене, весно, – казала я їй,

Не чаруй і не ваб надаремне.

Що мені по красі тій веселій, ясній?

В мене серце і смутне, і темне».

А весна гомоніла:

Послухай мене!

Все коряться міцній моїй владі:

Темний гай вже забув зимування

І красує в зеленім наряді;

Темна хмара озвалася громом гучним,

Освітилась огнем блискавиці;

Вкрилась темна земля зіллям-рястом дрібним;

Все коряться мені, мов цариці;

Хай же й темнеє серце твое

І на спів мій веселий озветься,

Бо на нього озвалося все, що живе,

В тебе ж серце живе, бо ще

Тихо думка шепоче:

Не вір тій

Та даремна вже та осторога,

Вже прокинулись мрії і співи в

Весно, весно, – твоя перемога!