Закон черги

Навпіл розтято серця і осердяздерто гримасами з лиць людські рисивже не страшні ні хвороби ні списибо у скафандрах вийшовши з лісунам задарма пропонують безсмертяначе голодному варево з дертівгору здійнявши скоцюблені пальцічи то прибульці а чи то блукальціі мерехтять у пітьмі неозоріймо’ трухляки а мо’ вранішні зорів час коли ми аж по вуха у смеркубезлад довірливий юрмища людствав координатах злоби і жмикрутствау кострубату ладнаємо чергуі розучившись любити й жалітив сутінках сутності стислого світузмінюємо математику волівпалих зібгавши надгеометрічноі за безсмертя вбиваючи звичнона арифметику наших підборівй очі біліють неначе від пліснявив дивній місцевості без видноколув мить відкриття світового законупро пропорційність жадоби і тісняви