Вітряний вечір

Верховний шум над головами йшовпритишено, напружено, поштивоі широко стелив блакитний шовк,пестливо гладив хвилі ворухливі.

Верховний шум протяжно над життямстеливсь листато стишеним лататтям,ламаючи уперто опертя,муруючи по обріях

І ширився потужно слідкомагорбатий страх, підшитий хутром чорним;він ліс рівняв, і чолопки ламав,і простелявсь над водами

Він з голосом верховним сполучавсь,що западав у вуха, наче присок,і слух згорав, і спорожнілий часхитавсь повільно безліччю колисок.

Я бачив голос — він вогнем горів,спалахував оклично, запитально:— Чи ти вустами не спотворив слів?

І хочеш бути першим чи останнім? —… Та я мовчав.

І бачив угорі:верховне небо мерехтить дзеркально.

А в ньому все відбито до дрібниць:гілки поламані, і верби дуплуваті,розкритий рот, а з глибини зіницьдимок куриться в землю змійкувато.***