Полеміст Іван Вишенський

— О горкое твое панство!

О окаянная твоя роскош!

О бедное твое весиле!

Іван

Яко наг, яко благ перед вами — навстіжний,від зуроків ні голки, ні нитки нема,і кульбабка в устах — закипаюча ніжність,під ногами під босими ходить

Всю нерівність доріг, гостроту мандрівничув свою плоть заскалив, холоднечу ввібрав,вгамував сум’ятливе повітря обличчям,зосередивши біль на кінечку пера.

О цей крик на корі — ножова кровотеча,з щілин літер бив струм голосним джерелом,щоб забарвить теплом нахололу пустечу,де мовчання свою гіркоту стерегло!

Звук розвітрений ніжність роздмухав,жар засипав червоний в глибокі

Слово суще — це свідчення духу,у якому твої розчинились думки».

Згляньсь на поклик душі, на іржу під’язику,на широкість очей і убозтво руки;з кожним подихом в плоть входить простір безликий:оболонку душі розпошир на боки!

Хай вмістилищем слів стануть жили — не горло,щоб, розтявши зап’ястя, ти міг

Кожне слово лихе на вустах гріхотворнихнай навіки замкне металева печать!»***