З твоїх очей хтось викотив
І далі, далі у печаль пекучу,
Мов кулю світла по шляхах трясучих,
Незримі руки тихо покотили.
В сльозі гуляє світу карусель,
Жбурля дерева відцентрова сила,
І дикі гуси журно голосили,
В сльозі ламаючи свої бурхливі крила.
Кружляли очі у сльозі
І блиск зубів, загорнутий у сміх.
На дно сльози зелений вітер ліг,
І покотилася вона — зелена.
Сльоза — немов розгойдана арена:
Квапливі клоуни в зелених
Несуть на вигнутих руках,
Мов іграшки, свої тіла зелені.
То все лиш гра,
А вартість її — біль.
Шалені вершники вниз головою скачуть,
Їх кожен крок вимірюється плачем,
Що стримується притиском
Біжить сльоза по скривдженій
І нищить світ своїм зеленим блиском,
Як розіб’ється на сухій руці,
То щезне світ, розвіяний на бризки.***
