Йде дощ малин.
Племена бджіл шаліють.
Струни світлапоторгані.
Приїхали посли з золотоморя.
Квартет долонь — два спутані акорди.
Мряки мітли.
В червоний ягід дощ в’їжджає білий кінь.
Про зорімовлять посли, та їхня мова нам незрозуміла.
Колись давно співала неня про золотоморе,підводне царство, де ночує сонце в білих віллаху зливі світла.
Їде віз — колеса сьомизорі.
Це від’їзд дня.
Струна долоні грає.
Тихне в стиску.
Червона молодість малини звільна попеліє.
Поволі входиш в сон, немов вертаєшся в колиску,перина моху на постелі лісу.
Тіні віял.
В устах зорі тростина флейти.
Ніч квітчає чола,законам пристрасті слухняні.
Дуб святий.
Мчить ланя.
Лежиш на хутрі ночі тепла й вірна.
Мудре коложиття довершено.
За смерть сильніше лиш кохання.24 травня 1936
