Золотоморе

Йде дощ малин.

Племена бджіл шаліють.

Струни світлапоторгані.

Приїхали посли з золотоморя.

Квартет долонь — два спутані акорди.

Мряки мітли.

В червоний ягід дощ в’їжджає білий кінь.

Про зорімовлять посли, та їхня мова нам незрозуміла.

Колись давно співала неня про золотоморе,підводне царство, де ночує сонце в білих віллаху зливі світла.

Їде віз — колеса сьомизорі.

Це від’їзд дня.

Струна долоні грає.

Тихне в стиску.

Червона молодість малини звільна попеліє.

Поволі входиш в сон, немов вертаєшся в колиску,перина моху на постелі лісу.

Тіні віял.

В устах зорі тростина флейти.

Ніч квітчає чола,законам пристрасті слухняні.

Дуб святий.

Мчить ланя.

Лежиш на хутрі ночі тепла й вірна.

Мудре коложиття довершено.

За смерть сильніше лиш кохання.24 травня 1936