Піднесення

Обличчя небом налилось.

Під пахвами — повітря струм.

Спадають капці з ніг — і ось лечу: несе мене самум.

Пух тополиний… Пух

Пташині пера —

Лечу, бо чує владний ваб душа, що об’єму

Квадратні шиферні дахи, подаленілий небосхил,безверха і глуха дзвіниця —з віч витікають, як

Бо непотрібна форма там, де неподільна повнота,де йде злиття, не стрічі,де все, струмуючи, вроста, як згляд — з очей у

Не тіні там зустрінеш ти —тепло незгасне й світло.

І спогади всі відпусти, що прижились

Стають початками кінці, закінченням —

Вже грає промінь на щоці, а на губах — печатка…***