Товариші мої
Під гнітом панської руки!
До вас, до вас, мої думки,
Як у вирій лелеки.
Кому свій смуток передам?
Кому його повірю?
А там, на рідному Підгір’ю,
Хто поможе братам?
Ніхто й не згадує про тебе,
Така ти вбога і мала,
Ах, скільки сил для тебе треба,
Буковино моя!
А тільки деколи
На шпальтах київських газет:
Арешти, тюрми, кров і крапка.
Не вирвешся з лабет.
А ви, мої далекі друзі,
До кого ви?
Про віщо ви?
Чи мовчки гнетесь, як у
Ті буковинські воли?
Дерзайте!
Ще не все до
Пропало в нашій стороні,
І хутко, бачиться мені,
Пропадуть
Буки та арешти”.
З
И
Ш
Ь”,
Й
Р. 1920 р.
