Над черемош

Товариші мої

Під гнітом панської руки!

До вас, до вас, мої думки,

Як у вирій лелеки.

Кому свій смуток передам?

Кому його повірю?

А там, на рідному Підгір’ю,

Хто поможе братам?

Ніхто й не згадує про тебе,

Така ти вбога і мала,

Ах, скільки сил для тебе треба,

Буковино моя!

А тільки деколи

На шпальтах київських газет:

Арешти, тюрми, кров і крапка.

Не вирвешся з лабет.

А ви, мої далекі друзі,

До кого ви?

Про віщо ви?

Чи мовчки гнетесь, як у

Ті буковинські воли?

Дерзайте!

Ще не все до

Пропало в нашій стороні,

І хутко, бачиться мені,

Пропадуть

Буки та арешти”.

З

И

Ш

Ь”,

Й

Р. 1920 г. р.