Раз зійшлися ми случайно,
Говорили кілька хвиль
Говорили так звичайно,
Мов краяни, що
Здиблються з-за трьохсот миль.
Я питав про щось такеє,
Що й не варт було питать,
Говорив щось про ідеї
Та зовсім не те, не теє,
Що хотілося сказать.
Звільна, стиха ти, о пані,
І розсудно річ вела;
Ми розстались, мов незнані,
А мені ти на
І руки не подала.
Ти кивнула головою,
В сінях скрилася як стій;
Я ж мов одурілий
І безсилий за
Шлю в погоню погляд свій.
Чує серце, що в тій
Весь мій рай був тут – отсе!
Два-три слова, щирі,
І гарячі, були б в
Задержать його на все.
Чує серце, що
Ставка вже не верне
Щось щемить в душі, мов рана:
Се блідая, горем п’яна,
Безнадійная любов.
