Уранці під колючкою

А може, це не так уже й важливо,

Щоб завжди був відкритий

І вільні перевали, вільні зливи,

І в небі шелестіння вільних крил;

Щоб модний галстук і костюм по зросту,

І шлягер на малинових вустах;

Щоб слово “воля” означало

Можливість мандрувати по

Нехай колючий дріт — чи в цьомусправа?

Аби лиш клаптик теплої землі,

Де хоч одна, зате така

Кульбабина голівка на стеблі.

І жук повзе, і ґедзь припав до шкіри,

І босі ноги відчувають твердь,

Що є твоя, бо виростає з віри:

Її у тебе відбере лиш смерть.

Маленький клаптик — виміряні метри,

Неначе для могили.

Та з-під

Тебе покличе голосом

Той дух, що ти лиш тут відчути зміг.

З тим духом вас повік не розпаруєш

Запали в груди висі голубі.

Тепер не ти вже по світах мандруєш

Вони, світи, мандрують у тобі.

Ось Парфенон майнув, ось Ніагара.

Гримить Чікаго, проплива

Відтак це все поглине синя хмара

І ти вже словом знайденим гориш.

Ти впізнаєш його безпомилково

Це саме те, якого ти

Тепер ти тільки Слово,

Вільне

Для нього ані вишок, ні дротів.

Не заздрю метрові, що в

Над перекресленим рядком дрижить:

Хто вільний, той живе не на планеті

Планета в ньому починає жить.