Радість

Світле небо завіяло очі мені сонячним сяєвом;птичі гомони міста, чому ви за мною вганяєте?

Я ж по вулицях крочу, що врізались в глиняні гори,де підсаджує вище стремління своє завершений поверх.

Кожна посмішка сонця йде в парі з мотивом легеньким,а в грудях гойдається вірш на золочених дзеньках.

Юні пахощі губи мені омивають.

Звідки радість оця — дерева не питають.

На зелених сорочках у них розлилася роса-медвяниця,чітко риму витьохкує серце — сполохана птиця.

Збронзовілі леви і Лаври старезної банінаслуховують — лине ранкове співання.

Кран прислухавсь — на ньому присіла золочена птицяі завмерла — стріли не схитне кранівниця.

І несуть по пташині в руках перехожі —ранок нинішній всіх заворожить.***