Світле небо завіяло очі мені сонячним сяєвом;птичі гомони міста, чому ви за мною вганяєте?
Я ж по вулицях крочу, що врізались в глиняні гори,де підсаджує вище стремління своє завершений поверх.
Кожна посмішка сонця йде в парі з мотивом легеньким,а в грудях гойдається вірш на золочених дзеньках.
Юні пахощі губи мені омивають.
Звідки радість оця — дерева не питають.
На зелених сорочках у них розлилася роса-медвяниця,чітко риму витьохкує серце — сполохана птиця.
Збронзовілі леви і Лаври старезної банінаслуховують — лине ранкове співання.
Кран прислухавсь — на ньому присіла золочена птицяі завмерла — стріли не схитне кранівниця.
І несуть по пташині в руках перехожі —ранок нинішній всіх заворожить.***
