Найважча робота

Натомлена душе моя, не дрімай

Нікому не дай тебе. душе, приспати.

Струмочок життя не до прірви

І не до болотної греблі-загати.

Струмочок

Де увірвешся ти,

Щоб, випаром ставши, полинути в небо?

Натомлена душе, сягай висоти

Бо тільки вона є домівка для тебе.

Хай кажуть, що ти ефемера,

Тебе не відчути ні пальцем, ні оком

Красу, мов озон світанковий, вдихай;

У лузі калиною стань ненароком.

Будь нині синицею, завтра — орлом;

Рікою, що землю туманом

А треба — зробись роботящим волом,

Котрий свого воза до вічності тягне.

Усім перебувши, дійшовши основ,

Замри, виглядаючи власної дати.

А станеш людиною, душе, ізнов

Шукай свого щастя в умінні страждати.

Хто в хижку вселився, а трон обминув,

Хто кинув багатство — ні срібла,ні злота,

Той Бога досяг, бо нарешті збагнув,

Що жити на світі

Найважча робота!,

Сибір