І небо невмите, і заспані хвилі;
І понад берегом
Неначе п’яний
Без вітру гнеться.
Боже милий!
Чи довго буде ще
В оцій незамкнутій тюрмі,
Понад оцим нікчемним
Нудити світом?
Не говорить,
Мовчить і гнеться, мов жива,
В степу пожовклая трава;
Не хоче правдоньки сказать,
А більше ні в кого
Друга половина 1848,
Косарал]
