Лежали скрізь замети сніговії

Лежали скрізь замети сніговії,

Давили все, загинуло життя,

І не було, здавалося,

На кращих днів квітущих вороття.

Тоді весна крилом своїм

І полилось і світло, і тепло,

І знов життя земля в собі почула,

І все навкруг засяло й зацвіло.

І степ старий,— і гордий, і

Убрався скрізь в ясно-зелені

На їх з квіток процвітані лиштви.

Ожив, дихнув, і запашне

Послав лісам, горам на привітання,

І світ почув: воскресни і живи!1888