Лежали скрізь замети сніговії,
Давили все, загинуло життя,
І не було, здавалося,
На кращих днів квітущих вороття.
Тоді весна крилом своїм
І полилось і світло, і тепло,
І знов життя земля в собі почула,
І все навкруг засяло й зацвіло.
І степ старий,— і гордий, і
Убрався скрізь в ясно-зелені
На їх з квіток процвітані лиштви.
Ожив, дихнув, і запашне
Послав лісам, горам на привітання,
І світ почув: воскресни і живи!1888
