Чоловіки у зеківських
В вечірнє небо дивляться гуртом:
Під місяцем, посеред хмар кошлатих,
Кільце з’явилось.
Корабель–фантом.
Брати по розуму.
Літаюча тарілка.
Чи, може,
Божий знак — Його печать.
І люди, наче п’яні без горілки,
Сміються, борюкаються, кричать.
Наглядачі сховались —
Між зеків тертися у мить таку.
І виглядає вельми
Солдатський пост у дротянім кутку.
Якщо вони літають понад нами
То, звісно, допоможуть.
Чи
Вважають нас не Божими синами,
А виплодом глухого сатани?..
Відтак здалося, що земля
Зашепотіла із–під наших ніг:— Якщо немає правди там, у Бога,
То як життя Він сотворити міг?
День, два — і розпадуться загорожі,
І всі ми рушимо по холодку.
Туди, де вранці зацвітають рожі,
Де граються онуки у
Повзла, повзла по циферблату стрілка,
Та не мінялись табірні краї.
І в небі не з’являлася тарілка
Хоч як не виглядали ми її.
Зненацька чую: хтось небесний кличе.
Я глянув на схід сонця — і
Побачив світле, молоде
Та крила із ранкової зорі.
То ангел був, що з Божими
Колись приходив пить святий нектар.
Та нині він летів над
І кров’ю плакав із ранкових хмар.
