Теслювання

Буває так, що в

Сидить і соловей, і крук.

І дерево, немов пречиста,

Таїть зачатий духом звук.

Як видобуть?

Три шкури здерти,

Розсмугувати для труни,

За сим мовчанням за

Сховалась пика сатани.

Зневажливо кора сміється,

І чорно пирскають сучки,

Облоскотать його береться.

Ні краплі звуку, ні страждання,

З стрімких стримінь і — на позем:

Сокира й струг для лоскотання;

Рука, спарована з ножем,

Перебирає волоконця,

Круги розкручує — нема,

Бо в кроні дерево

Своє птахоподібне серце.

То ж так пророчисто і

Воно лунить і, мов жеврінь,

Зсередини світлує тінь,

Що поїть хмільно бандуриста.

Такі несхибні постулати,

Що за набутком — вічно втрати,

Що за причиною —

Остружок звивсь — зганяє

З планиці лишок сучкуватий.

А для цимбал, що й для труни,

Одна сокира й деревина.

Згинає тесля круто спину,

Коли вганяє колуни.

І звук спонтанної

Йому лоскочеться у вусі.

В зеленолистій завірюсі

Сучки, як роги сатани.

І голосним єхидним

Сокира допікає всім,

Бо ж лезо, скупане в росі,

В руїнощах шукає втіху.

Так, продиктований рукою,

На дерева ляга указ,

Що буде з них

Для цілувань і чолобою.

О щедрість нищівна для всіх!..

Роздвоїв тесля окоренки,

Розлущив звук, немов горіх.

Сокира язиком

Зловила першу краплю

І, поринаючи в

Терпіння тихого, сміялась,

Бо розтеслялася

І ширивсь дифузійно згин,

Та бивсь настирливо один,

Однісінький — і вже останній

Клич фортепіанний:

Н е в и д о в б а т ь!..***