Хоч всеньку ніч краплинки зорепадушукай, та їх не знайдеш ти ніде,бо тільки-но зоря на землю пада,вона відразу квіткою стає.
Горить її проміння — не згорає,згущавившись у теплі пелюстки,і пахощі чужого небокраюусе живе бентежать навкруги.
Пітьма враз розсипається на світло,вогнем стає повітря синє склоі ось летять до зірки, що розквітла,ранкових бджіл смугасті
О.
І обережно звужують орбіти,у полум’я занурюючись те,а понад луками — сузір’ям літа —жовтогарячий соняшник росте.
