[separator headline=”h2″
Руданський Степан –
Не кидає цам
Ні жінки, ні хати,
А тут москаль
Аж гвалт пої..ти.
І вхитрився ж так, шельма,
Настругав цеглини.
Розтер пороху чимало,
Взяв білої глини.
Давай пуцьку малювати!
На два пальці — в чорне,
На чотири пальці — в біле,
А на три в червоне.
Розмалював, як на диво,
Та вже й не ховає.
Тільки, шельма, протягнувся,
Вдає, що дрімає.
А тут його
Коло нього в’ються,
Та плечима тільки нижуть,
Та стиха сміються.
Далі москаль підхопивсь
Ніби пробудився,
Живо пуцьку у ширіньку,
На них
Что вам нада?” —
Та, — кажуть, — нічого!..
Ми лиш тілько не
Ще дива
Эка штука!.. не
Та тело, вишь, тело!..
А уж краски — это
Солдацкое
Що ж це такеє?” —
Пильно
Что тское?
Энто, знаешь,
Как таво…
Так чтоб знал я, что работать:черным — так капрала,
Белым — энто офицера,
Красным — генерала!
Всё по чину энтак
Мужик аж
То червоним — генерала?”
Ще раз
Уж, конечно,
А що би вам дати,
Щоб, наприклад, моїй
Генерала
Ничаво, брат, тольки б
Энтаво хатела,
А я, брат, не
Казьоннаво тела.
Хочешь, что ли,
Та так, — каже, — хочу,
Що,
Богу, чи вірте,
Чуть на вас не
Ну, ложись же
Вона і лягає,
Сорочину піддирає,
Поцьку випинає.
Москаль тогди свою
Межи ноги зводить,
Прогортає разів кілька,
По краю обводить.
Молодиця розпалилась,
Аж-аж випинає,
А той тоді
Далі посуває.
Стало мокро, іде щільно,
Москаль розкокшує,
А господар стоїть збоку,
Тільки-но пантрує.
Розкошує
Аж світяться
А там поцька його
Ковтає, лоскоче.
І ковтає, і лоскоче,
Аж пуцька
Мужик бачить, що
Трохи показалась;
Та го зверха, та донизу!..
Сховалося
Але годі!.. тогди й
Кінчилося діло!..
А москаль тут йому й
Что ты энто сделал?
Да ты, братец, всю
Энтак переделал!
Не жми только моей жопы
Был бы генеральчик,
А теперь уж, полно, братец!
Будет
А той тогди його — з
От бісова мати!
Та такого
І я годен мати!”
