Припадаючи до краплі
Обтяжений життям, земною глибиною,я стежу: ген летить угору голос
І лійкуватий день сотає наді мноюмерхляве порохно і бджіл пожовклий
Угору — вгору, гей!
У небо глибкуватезасотується все, що віджило свій вік,і камінь відліта, розмоклий, наче вата,і образи летять крізь щілини повік.
Угору, вгору, вго… — в безодню, у безкрає,як жорен відліта запорохнілий степі, вкручений в зеніт, над нами зависає,щоб простір розмолоть на мливо
І голубим стовпом вода звелась зі ставу,щоб відстань зберегти і колір роз’єднать,та промінець промкнувсь і миттю все скривавив,і очі розімкнув, немов зірвав печать.
І раптом ти прозрів, і став, як сіль, — стооким,і віями махнув, і борошно здмухнув,і погляд розпростерсь на всі чотири боки,і, обігнувши світ, у краплі знов замкнувсь.
О крапле голосна, росино світоповна,лиш ти одна геть все спроможна охопить,що глибина твоя болюча, негріховна,вбирає забуття, щоб зриме відродить.***
Павло Мовчан
Другие работы автора
Монологи
1 Я йшов навпрост, підламувались кроки,мене змивали з хатніх шиб глибоких,і двері відчиняли, щоб вивіявся дух,і дмухали на слід, щоб швидше той потух Вигнанцеві шляхи підводяться угору,за ним стає стовпом неперемлілий порох,за ним…за ним...
1 Біля монастирської брами
1 Біля монастирської Ще день вербі коронуватисьта вщертно вітром наливатись,і величатись житлом птичим,і крону щебетом музичить А потім все, заламуйсь, гілко,—дудить пронизливо сопілка
Зір З циклу «Відлуння війни»
З циклу Відлуння Зір не привласнює — голубить,зір випромінює тепло,і, багатіючи від згуби,не ділить на добро та злоні обширів земних, ні неба,вбираючи лиш те у себе,що навіть світ переросло:батьків обличчя, день розлуки,пожежу, шибениці ...
5 Біля вікна
1 По дорозі до Петропавловської Цей янгол двокрилийна палі фортецікружляє за вітром,ніяк не зірветься,а шпиль, що завершував царське стремління,поглиблює янгольську муку й боління О місто, в намисті містків і бруківки,золочене скріз...
