Стрес

Я все пройшов.

І серед темних

Пізнав щось важче, аніж кров і порох

Коли в мені валився звичний світ,

Бо я побачив: весь він на підпорах.

Підпори впали — і моя

Порвала враз облудну пересічність.

Якби ж хоч смерть!

Вона комусь

Щось незатьмарене

Просте, як вічність.

А в мене впало все.

Товариші,

Дружина, діти

Все немов згоріло.

Неначе тіло позбулось

Або душа десь загубила тіло.

Когось я шарпав: глянь, того ж нема,

Про що нам казано

Нема та й годі!

Є тільки в людях потайна тюрма

Зате брехня гуляє на свободі.

А психіатр, немов премудрий змій:— Це перевтома.

Це ознаки

Ох, лікарю!

Рецепт простіший мій:

Щоб менше стресу

Дайте вільну пресу.

Та марної Я лишився між

Ані живий, ні мертвий.

Наче

На волю з власних видертись грудей,

Щоб в руки Богові віддати душу.

Мов хтось мене зсередини обпік,

На попіл обернулося волосся.

Блокадні ночі, тридцять третій рік

Усе це легшим в мить оту здалося.

Яка ж Земля незатишна й

А гасла завчені — чого ви варті?..

Тюрма і табір — заважка ціна.

Проте ні стресів тут,

Ані інфарктів.

Що не кажіть, а це таки

Для розуму й душі в земному світі.

Летять мої літа, летять

Через колючі металеві сіті.

Нехай земля вогнем для підошов

Я знаю: виживуть рядки ці щирі.

І я щасливий, що себе знайшов,

Що не сконав у бездуховнім вирі.,

Мордовія