Я все пройшов.
І серед темних
Пізнав щось важче, аніж кров і порох
Коли в мені валився звичний світ,
Бо я побачив: весь він на підпорах.
Підпори впали — і моя
Порвала враз облудну пересічність.
Якби ж хоч смерть!
Вона комусь
Щось незатьмарене
Просте, як вічність.
А в мене впало все.
Товариші,
Дружина, діти
Все немов згоріло.
Неначе тіло позбулось
Або душа десь загубила тіло.
Когось я шарпав: глянь, того ж нема,
Про що нам казано
Нема та й годі!
Є тільки в людях потайна тюрма
Зате брехня гуляє на свободі.
А психіатр, немов премудрий змій:— Це перевтома.
Це ознаки
Ох, лікарю!
Рецепт простіший мій:
Щоб менше стресу
Дайте вільну пресу.
Та марної Я лишився між
Ані живий, ні мертвий.
Наче
На волю з власних видертись грудей,
Щоб в руки Богові віддати душу.
Мов хтось мене зсередини обпік,
На попіл обернулося волосся.
Блокадні ночі, тридцять третій рік
Усе це легшим в мить оту здалося.
Яка ж Земля незатишна й
А гасла завчені — чого ви варті?..
Тюрма і табір — заважка ціна.
Проте ні стресів тут,
Ані інфарктів.
Що не кажіть, а це таки
Для розуму й душі в земному світі.
Летять мої літа, летять
Через колючі металеві сіті.
Нехай земля вогнем для підошов
Я знаю: виживуть рядки ці щирі.
І я щасливий, що себе знайшов,
Що не сконав у бездуховнім вирі.,
Мордовія
