“Мов злодій власну хату обійду”

Мов злодій, власну хату

І попрямую в поле стороною.

Була — й

Хтось у моїм

Плоди зриває, вирощені мною.

Спритніший хтось,— такий, кому

Із гаманця в похмуру нічку світить.

Холодним п’ятаком від

Лягає промінь на вологі віти.

Чужий вівчар озвався на цепу,

Чуже обличчя виглядає з

Даруйте, люди!

В ніч оцю

Хто виграв, хто програв — не розгадати.

Домівки я позбувся за борги:

Правдиве слово нині не годує.

Чи друзі ви, чи, може, вороги

Вам заздрити було б, напевне, всує.

Нема притулку — це ще не біда:

Десь є душа, що ночувати пустить.

У чарці заіскриться не вода,

І на столі в полумисках не пусто.

В розмові щирій душу відведу,

А вранці уклонюсь тому порогу,

Що допоміг забути про

Та й потихеньку вирушу в дорогу.

Мені на Бога нарікати гріх

Я сам цю долю визначив для себе:

Коли обід, коли пустий горіх,

Коли за ковдру — лиш окраєць неба.

Хтось виведе у простір степовий,

А хтось гукне, щоб підвезти на возі.

Та знають друг і недруг: я —

І не марную віку у дорозі.

Щодня стрічаю обрії нові,

Для котрих треба серце розкувати.

Живий!..

Але скажіть, чи ви живі,

Хто правдою навчився торгувати?..