Читав рабин свої
Двадцять і сім років,
Перечитав всіх
І усіх
Читав двадцять і сім років,
Ні з ким ані слова!..
З ним не сміла
Й сама рабинова.
І чи то він свою
За той час забувся,
Чи з великої
З розуму схибнувся,
А як вийшов уже на
Жидову учити,
Він зачав уже на
З нею говорити!..
Чудуються,
Жиди бородаті
І давай по цілім
Гонців розсилати!
Ганяються гонці всюди,
Мудрих зволікають;
Та щось мови його й
Не дуже втинають.
Але іде
Та й почав
А що у вас, жиденята,
Доброго
Жиди й кажуть
Таке й таке
Ет!
Дурні ви, жиденята!
Козак каже
А скажіть-но,— каже,—
Величному пану,
Що я із ним хоть і
До розмови
Пішли жиди до рабина,
Разом повклякали,
Доткнулися його капців,
З страхом запитали,
Чи звелить він
Мовити з
Рабин тільки подивився,
Махнув
І вернулись
Козака просити,
Щоби козак із
Ішов
Прийшов козак, поклонився,
Рабина
Але рабин встає з крісла,
Палець
Наставляє — біс то знає,
Чого рабин хоче!..
Але козак йому
Аж два перед очі!..
Кивнув рабин головою,
Махнув бородою;
Показує йому
Правою
Він угору!
Тра донизу!»
Козак
І нагнувся і
В землю утикає!..
Махнув рабин головою,
Подивився
І складає собі
Наохрест на груди!..
Тогді козак приступився
Як заїде в пику!..
Ціле місто
З галасу та крику!..
Але рабин знов
Махнув бородою!
Поклонився козакові,
Пішов з жидовою.
Приступили жиденята,
Рабина
Що пан рабин з
Розмовляти
І сів рабин коло
Та й став
Я питався: хто б тебе
Такий
А він мало так
Що питати много?
Той мене мав сотворити,
Хто тебе
Я, герехт!
Що правда, правда!
Я ще був питати:
Хто б то був, що мав над
Небо збудувати?
А воно пак так
Мені
Той і небо, хто і
Сотворити
Я ще був йому казати,
Що бог не гнівливий,
А воно мені сказало,
Що і
Підступили й наші люди,
Козака питали:« А що то ви із
Розмовляти
А що ж, люди?
Та жид жидом!
Я лиш показався,
А він пальцем вже до
Мені
Та мене-то не схитрити,
Знаю чого хоче,
Та йому аж два
Сунув перед очі!..
Видить рабин — не
Повішаю!» — каже.
А я тебе, йому кажу,
Закопаю, враже!
А він каже:
Зв’яжу
Чи чули огиду?..
А я його за то в
Брешеш, скурвий жиду!..»
