1 min read
Слушать(AI)Кінець світу
Мов бура плахта, хмара круківсідає на дахах бриластих,і місяць, звівши сині руки,немов пророк, став місто клясти.
За всі гріхи і всі провини,за малість, зрадність і підлоту,за злочини, що повне нимикубло презирства і голоти.
Тоді розпутники і гарпагонипокутних псалмів заспівали,і калібани били в дзвони,й гетери, мов кобили, ржали.
Мерзенні, сороміцькі, мертвілюїзи з ліжок виходили,й сарданапалів гордих жертвичервоні язики гострили.
Мов стріл дванадцять з неба пращі,вітрів дванадцять шле додолу,й Земля розкрила зворів пащі,й розбите в кусні Сонця коло.
Гримить підземний лоскіт здаля,вдаряє в мури буря дзвонів,і місто котиться в провалляпід лопіт крил і мегафонів.4 січня 1936
Антонич Богдан-Ігор
Антонич Богдан-Ігор. (5 октября 1909 — 6 июля 1937) — украинский поэт, прозаик, переводчик, литературовед. Автор стихов: Голос моря (з Ярослава
Comments
You need to be signed in to write comments
Other author posts
Дахи
Оте село у вільхах і ліщині,де на дахах червона черепиця,загорнеш, наче в плахту, в небо синєта молодість загорнеш в таємницю Калинову чи пам’ятаєш кручу,де пастухи в криниці сонце поять Напишеш повість: вечори пахучі,задума вільх, дахів...
Весна
Тече весна, й бадьорі сажотруси,мов щиглі, на дахах, і мла зелена Дівчина, що кохає полісмена,співа на площі, де їй серце вкрав,а капельмайстер кучерявих авттримає в білих рукавичках кусеньсонця Тече весна, й балончики зелені,немов букет...
Уривок
Боюсь згасити світло лампи,бо може стати ще страшніш,і ніч, розкладена на ямби,у серце вбилась, наче ніж Ніяк заснути Кличуть півні,годинник б’є, і місяць лине Мій сон, мій голос неспокійнийв моїй трагічній Батьківщині
Князь
Ще гори куряться від снігу,сім стріл неначе сім пісень,і юнака вітає деньокриленим найменням: Ігор Горять скрипки в весільній брамі,на ній стобарвний прапор дня Іду в захопленні й нестямі,весни розспіваної князь