Ув’язнені маки

Розквітнув мак на табірній землі.

В людей, котрі до жартів неохочі,

Розгладжувались зморшки на

І веселішали суворі очі.

Цим квітам не судився шир полів

І через те вони такі не пишні.

Є кілька справжніх макових голів,

А інші

Ледь-ледь до вишні.

Коли ж я цей врожай збирати

Вклоняюся тобі, життєва сило!),

Від маківок знедолених

По два зернятка

А таки ж вродило!

І я подумав: для людських

Земля приготувала долі гірші

Якби ж то я залишити

У пам’яті людській хоч зо два вірші.