Рибка басня

В  ставочку  Пліточка

Знічев’я  зуздріла  на  удці  черв’яка,

І  так  була  раденька!

І  думка  то  була  така,

Щоб  підвечірковать  смачненько:

Ну,  дейко!  до  його  швиденько!

То  збоку  ускубне,

То  спереду  поцупить,

То  хвостика  лизне,

То  знизу  вп’ять  підступить,

То  вирне,  то  пірне,

То  сіпне,  то  смикне,

Вовтузиться,  ялозиться  і  пріє,

Та  ба!..  та  ротеня  таке  узеньке,  бач,

Що  нічого  не  вдіє,

Хоч  сядь  —  та  й

Ой  горенько  мені  на  світоньку,  —  мовляє,

За  що  мене  так  доля  зневажає?

Тим  пельку  і  живіт  дала  з  ковальський  міх,

Тим  зуби,  мов  шпички;  а  нам,  на  глум,  на  сміх,

Рот  шпилькою  неначе  простромила!..

Ой  правду  дядина  небога  говорила,

Що  тільки  на  світі  великим  рибам  жить!

А  нам,  малим,  в  кулак

Так  Пліточка  в  воді  на  долю  нарікає,

А  на  гачку  черв’як  все  хвостиком  киває!..

Черв’як  кива  —  аж  ось!  Зі

Гульк  Щука!..  бовть!..

За  удку  хіп!

А  удка  —  сіп!..

З  води  шубовсть  в

Ой  лишенько!  Оце  ж  як  дядина  збрехала!..”

Із  ляку  Пліточка  сказала.

І  більш  не  скаржилась  на  долю  пліточок,

За  ласенький  на  удочці  шматок:

Що  Бог  послав,  —  чи  то  багато,  чи  то  трошки,

В  кушир  залізши,  їла  мовчки!2 листопада  1827  рік