Ми — зводники дівчат, коханці перемовні,ми, що любок міняли, мов квітчасті мушлі,за тих, що нас поїли дурманом любовним,за наших жертв молімось, нещасливі душі!
На дні слизький і мокрий місяць — шлюбний перстень,і сонце тут холодне, мов загаслий камінь.
Танечниці підводні, наші давні сестри,дельфінів обіймають мертвими руками.
О ти, що стелиш море зорями і мохом,у небо не бери дівчат з цвітучих мушель,зійшли найбільшу ласку — забуття усього,в коралі заміни топільниць білі душі!17 грудня 1935
