Скоріш!
Скоріш!
Од сірого
Самі шматки зосталися, ще мить
І сонце ось, віта свою
І всю її промінням золотить.
Горить!
Пала!..
Блискучою
Старий Дніпро серед степів прославсь;
Киваючи рясною головою,
Зелений ліс до сонця засміявсь.
І все живе.
Дзвенять в повітрі згуки,
Дзвенять гаї, дзвенять степи і луки,
І світ увесь, здається, задзвенів.
Чого ще ждать?
Скоріш, мерщій у поле,
Мерщій у степ!
Я вп’юсь тобою, воле,
Серед моїх незміряних степів!1888
