Скоріш! Скоріш! Од сірого туману

Скоріш!

Скоріш!

Од сірого

Самі шматки зосталися, ще мить

І сонце ось, віта свою

І всю її промінням золотить.

Горить!

Пала!..

Блискучою

Старий Дніпро серед степів прославсь;

Киваючи рясною головою,

Зелений ліс до сонця засміявсь.

І все живе.

Дзвенять в повітрі згуки,

Дзвенять гаї, дзвенять степи і луки,

І світ увесь, здається, задзвенів.

Чого ще ждать?

Скоріш, мерщій у поле,

Мерщій у степ!

Я вп’юсь тобою, воле,

Серед моїх незміряних степів!

1888 г.