Все скрадене, розрівняне, сріблястепринаджує, мов куряву, припасти,дочасно заніміти, сріблом стать,яке позначить місячна печать.
Чи ж буде так: рівнинна рівнота,і нікому цей простір запитатьпро суть краси тонкої, наче плівка,про сухоцвіт, де не буває бджілка,про чисту воду, мертву, як кришталь,про срібний цвіт, якого вже не жаль.
Хіба ж то сон, як все заціпеніло?
Страх крейдою підводить стіни біло.
І цілу ніч дзвенить голодна пилкапро те, що вік — сніжинка-однокрилка.***
