Морок.
Ніч.
І блисне сонце,
Зникне сну кошмар.
Почуваю, що не сон це,
Що в мені — пожар.
Викличу я співи серця,
Оживуть кущі.
Ранок.
Вранці сміле
Скине обручі.
Сиві прадіди
В грудях встануть враз.
Встануть безвістю закуті,
Вже в останній раз.
Співи матері,
В колисковім сні
Всі слова
Забринять в мені.
Вітряки, хатки, долини,
Січ, зелений гай
Всі ці образи прилинуть,
Скажуть:
Не займай”.
Закуюсь я потім в броню,
Щоб не рушить ран.
Не прокулить мою
Мерзенний кайдан.
Сам я блисну вранці з сонцем,
Як струшу кошмар.
Чую, чую, що не сон це,
Що в мені — пожар.
Морок.
Ніч.
Для себе
Сам собі знайду.
Ти!
Ніщо!
Забув я рани!
Я іду!28.
II. 1917.
Владивосток
