Сон лісів

Мохнаті зітхання дерев

Шелест, шурхіт,

А десь недалеко машини рев,

Що розриває цей сум.

У вершках кучерявого

Губиться посвист, гнів

Веселий гудок

Вдарив по нервах і занімів.

А до вокзалу – вісім

По тонкій колії

Там деколи брязкіт, і гамір, і вереск,

А далі – по-давньому – ліс.

Тисячоліття поважний тон.

Це вітер – античний поет

Грає на струнах струнких

І грубих дубів – на стежці в степ.

Чорні дупла

Позіхають – порожні,

Сядеш на трухлому пні,

Забудеш, чого ти хотів.

А навколо – діди без надій,

Інваліди понурі,

Що забули, чи й були колись молоді,

Чи тільки їм снилися бурі.

А колись боротьба була й тут,

Вихори рвали буйні чуби,

Там лежав труп і тут був

Та пройшла вже доба боротьби!

І зараз – задума… сум.

Мов сонна, пульсує

Прокинеться трохи – і знову:

Шелести, шорохи,

З

И

И”,

А

У, 1925 р.