Мохнаті зітхання дерев
Шелест, шурхіт,
А десь недалеко машини рев,
Що розриває цей сум.
У вершках кучерявого
Губиться посвист, гнів
Веселий гудок
Вдарив по нервах і занімів.
А до вокзалу – вісім
По тонкій колії
Там деколи брязкіт, і гамір, і вереск,
А далі – по-давньому – ліс.
Тисячоліття поважний тон.
Це вітер – античний поет
Грає на струнах струнких
І грубих дубів – на стежці в степ.
Чорні дупла
Позіхають – порожні,
Сядеш на трухлому пні,
Забудеш, чого ти хотів.
А навколо – діди без надій,
Інваліди понурі,
Що забули, чи й були колись молоді,
Чи тільки їм снилися бурі.
А колись боротьба була й тут,
Вихори рвали буйні чуби,
Там лежав труп і тут був
Та пройшла вже доба боротьби!
І зараз – задума… сум.
Мов сонна, пульсує
Прокинеться трохи – і знову:
Шелести, шорохи,
З
И
И”,
А
У, 1925 р.
