Поезія?— Ні, не питай,який рецепт її есенцій!
П’ючи свій золотавий чай,так пробалакаємо день цей.
Узори гарних слів, мережка,екстракти мови в срібній чаші —хай їх краси аптекар зважить!
Ні, не туди, коханий, стежка!
Символіка завбога наша,і орнаментика засіра.
Де ж міра мір, єдина міра?
Чай процідивши, попрощавшись,розходимось.
Ніч — чорна мушля,ті самі зорі в ній, що завжди,той самий захват серце душить.
Тоді, чужі дрібній прикрасі,слова, затиснуті у горлі,слова, гальмовані в екстазіб’ють, мов джерела животворні.
