Тунгуський бог

Я ж тебе вистругав, боже,

З такого смаглявого дерева!

Я ж вороною пір’їнкою вуса тобі малював!

Я ж тобі, боже, повісив буси до самого черева!

Жінку свою найсолодшу на ніч тобі дарував!

Я ж тобі, боже, щоранку бив у священний бубон!

Я ж не стругав собі бога більше ні з яких дров!

Я ж тобі в ніздрі сережку!

Щоб ти не світив мені пупом,

Я ж золоті пацьорки звідси ось відпоров!

Я ж тобі — зуб акули!

Я ж тобі — роги марала!

Я ж просив тебе, боже, щоб ти захистив мій чум!

Землі мої віднято… Діти мої

Я ж просив тебе, боже.

Ти мене, боже, не чув?

Зорі мої кедрові кров’ю моєю нагусли.

Вітер моєї свободи плюнув мені в лице.

Ти думав, як ми нещасні, ти думав, як ми тунгуси,

То ми вже до всього звикли, то видержим вже і це?!

Я ж був ладен валятись тебе тут під ногами,а ти віддав мою землю на глум моїх ворогів!

Може, клячать даремно люди перед богами?

Може, іноді треба бити своїх богів?

Може, іноді варто кидати їх у полум’я?

Де ж мої землі… і діти… і найсолодша жона?

Я ж тобі губи мазав кров’ю найкращого оленя!

А ти мені так віддячив?!

Так на ж тобі, на тобі, на!!!