Псало

Життя відживається, сходить зітханням.

І кров вичахає.

Та є ще жаданнятоптати цей ряст, і розвіювать порох,

і погляд ослаблий підносить угору.

Обмисли нас,

Боже, ще раз добротою,наповни обличчя і зір яснотою,

пошли милосердя на наші рамена — полегши тягар, що гнітить цілоденно.

Будь щедрим, ласкавим до тлінної плоті,

дозволь долюбить, доскорбіти в скорботі.

Насить мені душу,схили своє вухоі шепіт згасаючийще раз прослухай:

— Я тлін.

Я ніщота.

Хіба ж це ганеба?

Невже ж тільки й того,що порох для тебе?

Чиє я сповняю весь вік повеління,

коли очищаю печаллю сумління,

навіщо знання про добро чи про злочин,

якщо не до тебе обернені очі?

Якщо я — суть порох,то й ти є ніщота,

лише неспівмірна із нами скорбота.