Колискова

Вузли доріг затиснуті на горлах сіл.

Знов сняться сни минулі.

Сідають дні, мов птахи, на хатах і розгортають крила вітру.

Скриплять колиски:

Синку, спи, накрию сном тебе, мов листям мирту,лиш не ходи, хлоп’ятко, в ліс, бо вовк тебе у лісі з’їсть, ой

Співає на шляху піхота:

Не стелися по землі,

Пан сотник лютий:

Покрутило б язики вам, покручі

Ударило у мідь дороги, мов у жовтий бубон, сонце дзвінко,кийки проміння б’ють червоним верблем у калюж рудяві лати.

Під спів піхоти сходить вечір.

Ще в розприслім сонці сяє зброя.

Вже ніч.

До зір пришпилені кокарди літаків.

Ніхто не будитьрозквітлих квіттям снів дитячих,і не бачили,не знали люди,коли зоря спинилась над колискою майбутнього героя.