Скінчилось літо.
Шелестять
Холодні — без веселок та без гроз,
А завтра на стави і на
Змертвілим птахом упаде мороз.
І паморозь, немов могильна сіль,
Скує у лузі голі дерева.
І тільки вогники далеких
Підкажуть, що земля іще жива.
Я жадібно ті вогники
І розмірковую в осінній млі,
За що крилату блискавку люблю:
Вона — це мова неба і землі.
В її ударах догорить пітьма,
І ніби світ спочатку виника.
Без неї ця земля така німа,
Як зморена душа без
Та ні веселки в небі, ні грози.
Пливе туман, як вікова журба.
Тремтінням удовиної
Мене зустріне схилена верба.
На ній вмирання мовчазна печать.
Взялись багном дороги і
Навчи мене, природо, так мовчать,
Щоб блискавку у грудях зберегти.
