2 min read
Слушать

Самотність

Від мук земних себе не відокремлю,

Допоки Світло не здолає тьму.

Та мушу визнати: планету

Ненавиджу, буває, мов тюрму.

Ненавиджу чиновника, до

Звертатись мушу з папірцем в руках.

Себе ненавиджу — себе такого,

Яким я є у м’язах і кістках.

Ненавиджу оці світанки сірі,

Що в пеклі десь початок свій беруть.

Ненавиджу людей — двоногих звірів,

Що все живе невдовзі пожеруть.

А в мить, коли моя

Йде через дріт колючий на прорив,

Недобрим словом пригадаю Бога,

Що Землю цю криваву сотворив.

В безмежнім просторі, де Слово

Літає на ментальному крилі,

Ця ледь помітна іскорка навіщо?

Навіщо наші муки і жалі?

Ну ще в катівнях розстріляють сотню,

Іще хтось кілька вимолить

І так мені скорботно, так самотньо

Як Богові, що в світі сам-один.

Нарешті встане сонце — й крізь

Живим даруючи святих пожив,

Мене обгорне, як малу дитину,

Своїм теплом — щоб я таки ожив.

І я збагну, що ганив Бога всує:

Опівдні глянь у вічі небесам,

Де в Сонця жилка на виску пульсує

І ти побачиш, що навік не сам.

0
0
15
Give Award

Руденко Микола

Стихи Руденко Миколы. (1920—2004) — украинский писатель, поэт и редактор, правозащитник, руководитель и один из основателей Украинской Хельсинкс…

Other author posts

Comments
You need to be signed in to write comments

Reading today

Придуманная судьба
Я улыбку твою полюбил за износ
Ryfma
Ryfma is a social app for writers and readers. Publish books, stories, fanfics, poems and get paid for your work. The friendly and free way for fans to support your work for the price of a coffee
© 2024 Ryfma. All rights reserved 12+