Колесо
На тлі зеленого малинові колесамелькочуть, наче відблиски млинка,повільна хмара прогинає плесо,зникальна хмара біла і важка.
Люби цю мить вповільненого часу,від колеса стрімкого відречись,що було луком зігнуте у страсі,в безглуздість власну замкнуте колись.
Воно безмежність прагне подолати,а ти відтинок знаєш, знаєш свій:короткий шлях до цвинтаря від хати,аби його згорнути у
Люби цю мить дзеркального смеркання,згортання крові та згасання слів.
Невже, невже ж ця хвиля вже остання:стільки прожив — часу не зрозумів.
Хіба ж ти жив — ні, зубожів поволі:остання мить — мідяк, а ти жебрак.
Ти ще живий.
І дякуй, дякуй долі,бо все життя — це привід для подяк.***
Павло Мовчан
Other author posts
8 “При світлі сумління прозоріє світ”
1 Не виріс я, а переріс себе ж,і сам себе щоночі вже лякаюсь,бо руйнівна пітьма не знає межі камінь міццю в плоть перетікає Течу очима — на подушці сіль,і пальцями струмую та Наче вода — збираю звідусільпаперу клапті і солярки плями
“Край тіні власної ти матінко сидиш”
Край тіні власної ти, матінко, сидиш,покрай життя, покрай своєї долі,і зеленіє в затінку спориш,і високо тобі, як на престолі І все ти бачиш, все до білоти,до мого смутку, до рубця на тілі —все бачиш ти, все чуєш серцем ти,проламуючи простір<...
Задавнений голос
Рот, закоркований землею,вже не звелить іти вперед,прямішають шаблі сталеві, а цвяхи й ґудзі металевівглибають в землю для прикмет Хто в час був заганявся стрімко,хто інші долі обганяв,давно зламав пшеничні стрілки,запавшись у минувшість дня<...
“Шляхів нікому неналежність”
Шляхів нікому неналежність,очей навстіжна жагота:обмежить обрієм безмежність,щоб розпізнать свої літа Вгадавши мітку на відтинку,душа мандруюча спішитьдопити через соломинкусолодку мить, солодку мить І прагне спрагло увібратикомаху, тріщ...