Г 3

Немає гірше, як в

Про волю згадувать.

А

Про тебе, воленько моя,

Оце нагадую.

Ти не здавалася

Такою

І прехорошою

Так, як тепер на чужині,

Та ще й в неволі.

Доле!

Доле!

Моя ти співаная воле!

Хоч глянь на мене з-за Дніпра,

Хоч усміхнися з-за ….

І ти, моя єдиная,

Встаєш із-за моря,

З-за туману,

Рожевая зоре!

І ти, моя єдиная,

Ведеш за

Літа мої молодії,

І передо

Ніби море

Широкії

З вишневими

І люде веселі.

І ті люде, і село те,

Де колись, мов брата,

Привітали мене.

Мати!

Старесенька мати!

Чи збираються ще й

Веселії

Погуляти у старої,

Погуляти просто,

По-давньому, по-старому,

Од світу до світу?

А ви, мої

Чорнявії діти,

Веселії дівчаточка,

І досі в

Танцюєте?

А ти, доле!

А ти, мій покою!

Моє свято чорнобриве,

І досі меж

Тихо, пишно походжаєш?

І тими очима,

Аж чорними — голубими,

І досі

Людські душі?

Чи ще и

Дивуються

На стан гнучий?

Свято моє!

Єдинеє свято!

Як оступлять тебе, доле,

Й защебечуть по

Доброму звичаю,

Може, й мене

Діточки згадають.

Може, яка і про

Скаже яке лихо.

Усміхнися, моє серце,

Тихесенько-тихо,

Щоб ніхто і не

Та й більше нічого.

А я, доленько, в

Помолюся

Друга половина 1848,

Косарал]