Епілог
Чи сумно вас, чи радісно читать,оповідання про велику драму?
То хочеться над вами заридать,то заспівать з раптового нестяму.
То був якийсь блискучий карнавал,червона оргія буяла на просторі,здавалось, налетів дев’ятий валі прокотився бурею по морі.
Дев’ятий грізний вал!
У глибиніякісь печери позіхали чорні,та високо здіймались гребені і,тремтячи огнем, здавались необорні.
Плавким багаттям вал на гору наступав.
Гора стояла твердо, міцно, стало,холодна та німа.
Розбився вал,утихла буря – більш валів не стало.
Зоставсь на дрібних хвилях марний шумта дрібні камінці безсило торохтіли.
Нещасні камінці! той побережний тлумні море, ні гора приймати не хотіли.
Дев’ятий вал… Чи то ж була вода,що марне так розбилася об кручу?
То ж сіль землі, то ж сила молодаішла на смерть, на згубу неминучу.
Лягала молодь у труну жива зодважним усміхом, немов байдужа.
Отак індійська молода вдоваіде вмирати на кострищі мужа,з вином в руці, весела та хмільнаіде обнять в огні дружину любу.
Хто знає, чи любов, чи просто чад винаведе її на огнище до шлюбу?
О, то було огнистеє вино,те, що сп’янило молодь героїчну!
По жилах розливалося воно,палило кров, до хмелю непривичну,правдиве «п’яне чоло» з буйних мрій,святої віри, молодого палу, –та хто б не кинувся від нього в бійз широким розмахом збунтованого валу?
Чи сльози, чи квітки від нас належать вам,підкошені в розцвіті сил герої?
Коли б то так судилося і намспалити молодість і полягти при зброї!
Не те судилось нам.
Найкращі днісвоєї провесни ми зустрівали сумом;тоді якраз погасли всі вогніі вкрилось темне море сивим шумом;порікування дрібних камінцівнаводило оспалість і досаду;минув час оргій, не було вінців,і на вино не стало винограду;старі мечі поржавіли, – новихще не скували молодії руки;були поховані всі мертві, а в живихне бойової вчились ми науки;стих карнавал, а тії, що пили,для нас покинули важке похмілля –ми, лицарі без спадку, не моглитак бучно справити собі
О, ви, що полягли в таку смутну весну,як вдарили недосвіти-морози, –нащадки не складуть вінців вам на труну,вам не квітки пристали, тільки сльози!
Леся Українка
Другие работы автора
«Князь Володимир за Дніпром»
Князь Володимир за Дніпромна вловах запізнився І сам незчувся, як в борусамотній опинився Дарма, таж не боїться князьні ворога, ні звіра,водяників, лісовиківрозпудить нова віра Князь може полювати й сам,аби була охота,от тільки змор...
Ангел помсти
У темряві таємній серед До мене часто гість непевний приліта, Він поглядом жахає і віта, Мов зірка Марс кривава, сяють очі
Народ пророкові
Ти прокляв нас прокльоном За жорстокість, упертість і зраду Сам судив нас, і вирок дав сам, І ніколи не кликав на раду
Божа іскра
Вороги: Геть їх, поетів навіщо їх співи Хто тепер слухать їх рад