Споглядання хмар

Годинами я споглядаю хмари,

Мов рух життя, що з волі долина:

Ген під горою купчаться отари,

Ген забіліла кіньми далина.

Можливо, щось я створюю в уяві,

Для злету мрій не пожалівши крил,

Та все ж дивуюся оцій появі:

Бач, мавпа видерлась на небосхил.

Відтак поволі промина година

І вже неквапне око відзнача:

З тієї мавпи виникла людина

Як послідовний дарвінізм

Є гіркота в такому спогляданні:

Уява в’язня тче свої дива.

Та я спинивсь на іншому питанні:

Якщо із мавпи, що ж тут виплива?

Хіба при цьому відмирає Сила,

Що в суглинках та у глибинах

Всю безліч форм живого сотворила,

Програму вклавши в генетичний код?

Нехай це сталось не за мить єдину,

Та видно почерк Божої руки:

Від мавпи до людини, а

Бог визначив собі в помічники.

Материки внизу — неначе мапа,

Що на століття видана нове.

Якщо у Космосі колишня мавпа,

Тоді триває ліплення живе.

Вона вже трудиться пліч-о-пліч з Богом:

Їй віддано і атоми, й

Увага, зек!

Наглядачі за рогом,

Скажи, чиї вони помічники?