Моє царювання

Караюся змалку: чому я такий?

Навчитися б те говорити, що треба,

Заради домівки, де хлібець легкий,

Де падає манна з ласкавого неба.

Мій спокій беріг би червоний квиток,

До мене б горнулися діти й онуки.

І мав би на старість почесний куток

Не табірні нари,

Не карцерні муки.

Та все ж, коли час мій земний промине,

Ви, друзі, підносячи келих недільний,

Ніколи не смійте жаліти мене

Бо, може, лиш

Був по–справжньому вільний.

Хай тіло за муром

Та вільна

В глибинах зорі догостьовує радо;

Чи, може, на Хортиці серед

Статечно чекає козацької ради.

Мурашник для мене державою був

Я бачив, як зводились там Парфенони.

Я в Слові свої володіння здобув

У

Слові, де Божі закони.

Комфорти і статки не ваблять мене,

Не прагну за стіл з можновладцями сісти:

В земної людини життя лиш одне

Як легко пропити його і проїсти!

Не марив я, ні, родовитим

Монарха, який з неживими

На троні себе почуває рабом

Та я царював над світами.