Межі
Зіпнувсь на пагорб — крутогляд широколано простелявся,і жайвір літо звістував — на мідяну струну низався.
Рука спроквола тінь несла, коли поля благословлялаі вруна гладила густі хвилясто-ніжно,
Блакитним опадом небес повільно світло струмувало,і простір згорнутий воскрес, зламавши крижані кристали.
Німій і подих затамуй, щоб захват не схлюпнути,щоб вариво зелених фарб не обернуть в цикуту.
І обрій поруч поклади, щоб не змаліть дочасно,та коло жаром обведи — на обрії пригаслім.
Не в надмірі твої чуття, в обмеженнях щоденних:не вистачить твого життя, щоб пережить зелене.
Очей не вистачить твоїх і захвату не стане,щоб ти за день ввібрати міг безмежжя швидкотанне.
Бо, захлинувшися, впадеш — і пагорб западеться,пізнавши всю жорстокість меж, де замикалось серце.***
Павло Мовчан
Другие работы автора
Слово Григорія Сковороди
Я замовкаю, милосердний творче,в союзі спокою став всевловимим слух,і оглядаю поглядом дозорчим,як гонить долю швидкобіжний дух А з вежі тіла видно лиш минуле,та небосхил, та ще підступний степ,і намистяний голос осавула,що на кургані круками...
“Не додалось не віднялось з роками”
Не додалось, не віднялось з роками Слух став тугішим, а очі вужчими Дорогу ловлять ноги,рука сполохана шукає патерицю,щоб передать своє тремтіння їй,а ти шукаєш слово,щоб все побачене, почуте, пережитеним висловить Кому
“Оце нам на розкіш і луг при лузі вільшина”
Оце нам на розкіш і луг, при лузі вільшина,і голка води, і тепла горошина Оце нам на наше обшир’я зрожевлені яблука сміху,і слово, дароване всім на утіху Джмелі нам куйовдять волосся,ядуху роздмухують, небо дірявлять, як пемзу,бо солоддю...
Кам’яний вік
О камене битий Відкритий, терплячий В тобі чітко душу приховану бачуі стиснуте чую мовчання в тобі,у тебе учусь зосереджувать Упертості вчуся, але не байдужжя,та рухатись вільно не годен і ти,відкрите тобі і мені надовкружжя, —на гр...
