Ой я свого
В дорогу послала,
А од шинку та до
Стежечку топтала.
Та до куми
Пшона позичати,
Отих дітей
В нетопленій хаті.
І нагодувала,
І спати поклала,
Сама пішла до
Добувати п’ятака,
Та й заночувала.
А із Криму
Ледве ноги доволік.
Воли поздихали,
Вози поламались,
З батіжками
Додому вертались.
Увійшов у хату,
Ударивсь об поли:
Лазять діти у
Голодні і
А де ваша, діти, мати?»
Сердешний
Тату! тату! наша
У шинку
Друга половина 1848,
Косарал]
