Предше

Я вас любив, німуючи, то словомі вірив сліпо та тривожно знов,а ви боялися, щоб випадковоне виявив при людях я любов.

Я вас любив, побожний, то злорікий,ви ж обминали, боячись, мене,і через те прощайте вже навіки,і хоч тепер вас серце обмине.

Але коли у липні під каштаномпобачите потоптану травуі думка займеться в душі неждано,що я ще, нещасливий, десь живу,підіте в церкву для такого часу,зідхаючи полегшено грудьми,що зворушили в себе тільки рясуза серце самотинне між людьми!..