Сестрі

Минаючи убогі

Понаддніпрянські невеселі,

Я думав:

Де ж я прихилюсь?

І де подінуся на

І сниться сон мені: дивлюсь,

В садочку, квітами повита,

На пригорі собі стоїть,

Неначе дівчина, хатина,

Дніпро геть-геть собі розкинувсь!

Сіяє батько та горить!

Дивлюсь, у темному садочку,

Під вишнею у холодочку,

Моя єдиная сестра!

Многострадалиця святая!

Неначе в раї,

Та з-за широкого

Мене, небога, виглядає.

І їй здається —

З-за хвилі човен,

І в хвилі човен

Мій братику! моя ти

І ми прокинулися.

На панщині, а я в неволі!..

Отак нам довелося

Ще змалечку колючу ниву!

Молися, сестро! будем живі,

То бог поможе перейти.20 іюля [1859],

Черкаси