Все минає – ночі і світанки,
Та життя не випити до дна.
Залишаються нащадкам знаки,
Наче карби, наші письмена.
Лиш земля, немов легенда, вічна,
Одцвітають очі і вуста.
Зборознили батькове
Мозолясті і важкі літа.
Повертаюсь до життя і згадок
У полон розкрилених жадань.
Батько залишив мені у
Крик своїх незборених страждань.
Я візьму їх у тривожну душу,
В пам’ять, що підвладна тільки
Пронести і передита
Все, що заповідано синам.
