Тато хмурився зніміло,був не майстер на слова.
Усміхався так несміло,аж ламалася брова.
Та коли сміявся тато,мама вишнею цвіла.
Усміхалась наша хата,усміхалось півсела.
Тато був скупий на ласку,цілуватись не умів.
Клав долоню, наче праску,на чорнявих пустунів.
Тільки раз, коли в солдатийшла під марші Слобода,пригортав нас міцно тато,і кололась борода.
Тато ніс у смертнім гулісвій цілунок на вустах.
Обминали тата куліу постріляних житах.
Злива рейнського металутата вбити не змогла.
Смерть солдата наздогналана околиці села.
Голосила наша хата,билась мати молода.
Цілував я вперше тата,і кололась борода.
