Осінній мотив

І знов я

У пожовклім гаю,

Що серцю про старість нагадує,

А зісохле і

Листя

Крутиться й падає,

Крутиться й

В душу мою.

І щемить моє серце,

Од натуги осінньої туги,

Бо знову до

Шелестом

Одірване листя.

А серце тремтить,

Воно б’ється і

Й за листям пожовклим летить.

А в садках,

Що відходять у тишу,

Кров’ю

Золотаве вмирання,

Ходять алеями тихі

І вицвіле листя на гіллі колишуть.

Завмерло

Між сосон крислатих,

Зараз там холод

І випрілий

Зелена

Комусь махнула, мов хустка,

Комусь на прощання,

А на безлюдних стежинках,

Покритих мерцями,

Німа

І запущена пустка.

Я самотній

У пожовклім гаю,

Зітхаю

Вдихаю і п’ю,

Легені

В’ялим повітрям

І на захід,

За сонцем у путь,

За шелестом

Пускаю

І тугу мою.

Я замовк і

У пожовклім гаю,

Де

З осінньої

Бронзові сльози падуть.

І

Моє серце

Од

Осінньої туги,

Що її до весни,

До весни не спинить,

Доки зеленню

Не одягнеться вдруге.

З

И

И”,

А

У, 1926 р.